У той час, як у багатьох містах соціальне житло з часом перетворюється на нетрі за відсутності догляду, у Сінгапурі держава постійно дбає про стан будинків
Як Сингапур подолав
масштабну житлову кризу
Після здобуття незалежності у 1959 році Сінгапур зіштовхнувся з житловою і соціальною кризою, яку урядові вдалося вирішити. Зараз у цьому місті-державі – один із найвищих відсотків власників житла й понад 80% населення живе у квартирах, збудованих державою. Яким чином цього вдалося досягти?
Як порт Сінгапур приваблював сотні тисяч мігрантів з Китаю, Малайзії, Індії та інших частин Азії, що призвело до перенаселення і, відповідно, браку житла, а також до етнічних конфліктів. Будинки ділили на однокімнатні помешкання, в яких могла тіснитися велика родина, чимало людей жили у нетрях без води й каналізації.
Для вирішення кризи уряд створив Житлобудівну Раду (Housing Development Board), якій вже 1961 року довелося мати справу з надзвичайною подією. Під час великого мусульманського свята спалахнула пожежа, яка знищила територією завбільшки з вісім футбольних полів, де розташовувалися нетрі. 16 тисяч людей залишилися без даху над головою.
Лише за рік Житлобудівній Раді вдалося поселити постраждалих у нові домівки та отримати кредит довіри. А до середини 1960-х держава забезпечила житлом 400 тисяч людей.
Перше житло являло собою 10-поверхові житлові блоки з 12 квартирами на поверсі, розташованими вздовж довгого коридору – подібне планування можна побачити у радянських «гостинках». Зручності обмежувалися рукомийником у кухні та крихітною ванною кімнатою з душем і підлоговим туалетом. Однак житло було безпечним, чистим та – найголовніше – за ним добре доглядала держава.
Надалі Житлобудівна Рада вирішила субсидувати житло для родин із нижчого середнього класу. Квартири з двома-трьома спальнями у новобудовах продавали по 4900 сінгапурських доларів (за нинішнім курсом це приблизно 3500 доларів США) на умовах оренди терміном на 99 років та заборони перепродажу протягом п’яти років.
Лидеры рынка рассказали о последствиях адаптивного карантина (обновляется)
Через п’ять років власники перепродавали такі квартири вже за значно вищою вартістю. Навіть зараз двокімнатна квартира з тієї першої черги – без ремонту та орендою, яка спливе за 43 роки, – продається за 220 тисяч доларів.
Нове житло будували мікрорайонами (що теж можна порівняти з радянським містоплануванням у спальних районах), кожен з яких забезпечували необхідною інфраструктурою, такою як поліклініки, громадські центри, бібліотеки, магазини тощо.
10 000 пустых квартир и обвал цен на недвижимость: люди бегут с Манхеттена
Сінгапурські містопланувальники продумували мікрорайони до найменших дрібниць – і не в останню чергу зважали на етнічний склад населення. Щоб уникнути утворення етнічних анклавів, в одному будинку намагалися селити представників усіх найбільших етносів – китайців, малайців, тамілів тощо.
Самі квартири планувалися таким чином, аби збільшити корисну площу, наскільки це можливо. Так, на схемі з типової забудови на Марін-парад видно відсутність коридорів. Цікаво, що чимало таких квартир має комору, обладнану як бомбосховище – з посиленими бетонними стінами та масивними металевими дверима – на випадок військового втручання. Одну з таких квартир на Марін-парад зараз продають за один мільйон доларів, оренда спливе за 53 років.
У той час, як у багатьох містах соціальне житло і типова забудова з часом перетворюється на нетрі за відсутності догляду, у Сінгапурі держава постійно дбає про стан будинків. У них роблять ремонт, періодично замінюють ліфти та сходи тощо. Забудові на Марін-парад вже майже 60 років, і жоден будинок не було знесено, а також нічого не добудовано до оригінального проєкту.
У 2016 році загальний обсяг ринку перепродажу оцінювали у понад 400 мільярдів доларів. Ріст вартості нерухомості став настільки вагомим рушієм економіки, що дозволив Партії Народної Дії залишатися при владі весь час з часів здобуття Сінгапуром незалежності.
Скільки треба років, щоб назбирати на власне житло. Статистика по містам (ІНФОГРАФІКА)
Джерело:
hmarochos
